Новини - Львів – Памір 2007: Дорогами українців

Ми вирушимо теренами України, Росії, Казахстану, Киргизстану та Таджикистану до гір Паміру. Упродовж двадцяти одного дня експедиція долатиме дороги і бездоріжжя Середньої Азії, покладаючись на можливості своїх технічно підготованих автомобілів. Загальна довжина запланованого маршруту - 13 000 кілометрів.

Віддавна торували наші земляки дороги на Схід: у пошуках добробуту чи внаслідок чиєїсь авторитарної волі. Перші українці почали селитися на землях Казахстану, Киргизстану та Таджикистану із 1768 року не самостійно - сюди царат висилав активних учасників народно-визвольного повстання Коліївщини. Після знищення Запорозької Січі можновладці заслали сюди козаків для зведення військових укріплень.

Наприкінці XІX століття Середня Азія стала смугою інтенсивної колонізації українськими селянами, котрих надихала споконвічна мрія про власну землю і волю. Полтавка, Київка, Звенигородка, Вознесенка та ще багато інших сіл - красномовні свідки географії переселенців, чисельність котрих на той час налічувала вже більше ста тисяч.

Чорним періодом переселення слід назвати роки сталінських репресій, коли у чужинських степах планомірно знищувався цвіт нашого народу. Чимало наших земляків обрали ці землі другою домівкою й після Великої Вітчизняної. У важкі часи українці були гостинно прийняті місцевими жителями, які розділили з ними дах над головою і хліб на столі.

І останнє на часі переселення, але вже з іншою метою - освоєння цілинних земель. Лише за перші два роки 1954-1955-й сюди з усіх областей України приїхало близько ста тисяч юнаків і дівчат. У наступні роки до них додались ще кілька сотень тисяч наших співвітчизників...

Експедиція "Львів - Памір 2007: Дорогами українців", у проголошений Рік Казахстану в Україні - це спроба прилучитися до життя "східної" діаспори, вчитатися між рядками сторінок української історії, очима переселенців глянути на безкраї степи і суворі гори чужини, котра стала для них долею і новою домівкою. Їхні предки назавжди залишили свою історичну Вітчизну і поселилися в іншому етнічному, мовному та культурному середовищі, та все одно вони - частина нашого народу.