ВІДПУСТКА НА ПОДІЛЛІ

[автобат]

Ніякіх історій, описів і оповідань. Тількі особисті враження.
Я.

Абсолютно згідний з тим, хто скаже:"Зараз не час для відпочинку!" , але тоді можна сказати і так: "Нахрена взагалі жити"
Планував цю подорож більше року тому. Сімейні обставини розложили в минулому році карти по-іншому. Не відомо, що буде далі і ми вирішили скористатись теперешней можливістю помандрувати рідною краіною. Нам не потрібні египетські готелі з виглядом на море. Нас не приваблюють турецькі басейни, співаючи тарканські пісеньки. Навіть в Криму я був лише двічи за свое життя і тепер за ним не дуже сумую. Особисто мене тягнуть до себе наші українськи гори, ліси,річки з відображенням місячного світла на воді...
Коли прийшлася тижднева відпустка, ми з Ілоночкою, моею коханою супутницею по житті, без роздумів запакували машини походними речами, загрузили сім"ю і вирушили в подорож рідними просторами. В наші плани входила мандрівка подільськими безкрайними рівнинами: милування природою, відвідання замків, фортець, печер і іншіх , цікавих для нас місць.
Відразу оговорюсь: рубилово ми не шукали. Весь маршрут можна проїхати пузотеркою, едине, ми часом скорочували дорогу, пересуваючись полями, або лісом. Можливо, легковиком там не було би комфортно їхати і більше нічого.
Повторюсь , я не буду вдаватись в підробиці описання історій, дати, це розскаже вікіпедія набагато цікавіше від мене - тільки особисті відчуття і не більше того.

ДЕНЬ ПЕРШИЙ
1.Дубнівський район. Тараканів. Форт.

1

2

3

4

5

7

Кажуть, сам Микола ІІ курірував будівницьтво цієї махіни. Відповідь на питання, чи була Росія коли-небудь миролюбивою державою, тут видихаеться кожною цеглиною. Не була.Дуже масивна споруда... дуже. Очі просто квадратіють бід баченого. Безлич ходів, коридорів, сходів веерх і вниз, приводить в стан розгубленості. Здається, що там за день не можливо побувати у всіх кутках. Ходячи ціми лабиринтами, дуже швидко починаеш розуміти, що важливо не загубитись в них. Можна потім довго гугукати , як в "Чародіях" Фарада. Враження захоплюючі і гнетючи одночасно.
Дуже важливо мати з собою свічки, вони дають можливість об"емного огляду темреви, в який ти знаходишся. І ще - дивитись треба в оба ока: провали і колодязі дуже не примітні , можна і попрощатися з життям. Це чиста правда. Наші ротозеї чудом не впали, хоча і були попереджені. Багато колодязів та ходів засипано, але, може і слава Богу.

8

6

Засипана криниця

9

Ми знайшли вихід.

8

А ну його на

11

2. Тунелькохання. Клевань.

12

Здавалось би, нічого особливого: ліс, болото, колія в лісі...Ну, ходить там собі тепловозик інколи. Але тепловозик вистриг на свому шляху це чудо - тонель кохання із зелених листків... Не, ну дійсно, це справжне чудо. Воно радує око, воно романтичне. Дивишся вдалину того тунеля і серце починає тукати по-іншому, а ті, хто з тобою рядом, стають для тебе значно дорожчими і ріднішими.

13

14

15

17

18

19

3. Базальтові стовпи. Відстань від тунелю 30-35 км. с. Базальтове. Насправді вони існують там в 3-х місцях. Це діючи і затоплені кар"ери. Ми об"їхали їх декілька. По великому рахунку це унікальні місця. Мільони років тому магма піднималась тут на поверхню причудливими стовпами, кожний із яких в розрізі уявляє собою п"ятикутний олівець гигантського розміру.Планета творить чудеса і створює дивовижні форми і кольори. Подивитись варта. Райдужних вражень не буде, але побачити треба. Дуже шкода , що ці ісполіни тупо рушаться екскаватором і перероблюються дробилками в банальній щебінь. Бумажки з зображенням Лесі Українки, Григория Сковороди та Шевченка , перетворюють людей на самих злих і безжалісних тварин земної кулі.

20

21

22

23

24

Ніч ми зустріли в сосновому лісі, неподалік від Рівного. Каша з тушонкою, найулюбленіша з дитинсьтва походна жратва, соточка "Козацької ради", зрівняли покій душі і затулили очки. Вночі снилися, падаючі на стіни тараканівського форту, здоровезні стовпи коричневого, сірого та жовтуватого кольорів. Провалювались в бездонний колодязь, на дні якого світився вхід в зелений і чарівний тунель кохання в червоних трояндах

25

За першій день ми подолали більше 300 км шляху, третину з якіх складали бруківки, витряхуючі нирки, зуби і викликаючі шалений скрежет підвісок Слоника та Буцефала. Але це нас тільки підстебувало на подальші пригоди. Нам було легко, весело і дуже цікаво. Продовження буде

[robosol]

гарно, гарно. чекаємо продовження фото звіту.

[автобат]

ДЕНЬ ДРУГИЙ

Я думаю, що світ скрізь рожеві окуляри - це, все ж такі дуже добре. Требя старатись дивитись на нього власне так і тоді життя наповниться більш світлими тонами та кольорами.
Враження другого дня нашої подорожі також не оманули нашіх очікувань. Рожеві кольори принесли багато світлих кольорів для згадок про минуле. Літня сонячна погода,необ"ятні простори, неповторні пейзажи, легені, наповнені вільним повітрям...
Ранок ми почали з магазину. Напередодні ввечорі подзвонив наш сусід, якій є тепер справжним фронтовиком і повідомив, що він у рівенському гошпіталі. Слава Богу, без поранень. Пилюка від "градів" викликала алергію з страшенними асматичними прихватами. Зараз лікується. А ми- то зовсім рядом. Накупили солодощив, фруктів і до ньго. Відразу, навіть, і не впізнав: весь випалений сонцем, худющий, як шкелета, одни зуби та очі. Бідні наші хлопці на війні. Боже, збережі іх!
Навідавші нашого друга, ми продовжили обслідувати всесвіт.

4. Четвертим на нашому шляху був острозький замок. Про нього ніде нема рекламних роліків,солодких запрошень для туристів, а він нас зачарував. Остріг - чистеньке затишне містечко з гарними вулочками, неспешно проходячими людьми і розташованим в ньому цім чудовим замком.
Невеличкий. В центрі зеленої галявини симпатична церква.

1

Дві башти, одна із яких не реставрована, а в другій розташувався надзвичайний музей. Безлич картин, експонатів. Не стилизований, де самі фотографіі, а справжній: люлькі, скульптури, вази, кринки, тарілки - все справжнісеньке старовинне. Вся атмосфера замку пропитана стародавністю.

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

Гарно. Я - щасливий.

13

Поїдьте і подивиться, ви не пошкодуєте

Подорожуючи теренами рідної неньки, ми набирались нових сил та незабутних вражень. Через вікна оглядали пробігаючи за ними села, міста, поля. Їхалось легко. Хвилі нашого найколисатішого асфальту хітали наші організми, як колиска в дитинстві.Вони, чомусь, зовсім не дратували.

15

5. Ізяслав. Що тут скажеш... повне розчарування. Гарний храм.

16

Палац , практично в центрі міста. Його охороняє самоходка...

18

19

хреново охороняє.

17

20

21

22

Баклажки, какашки,руїни... Можна тільки уявляти собі колишню розкіш і велич. Стан плачевний, але хоча б подивитись все рівно варто, не все ж міряти пятизірковими отелями і джакузіями...

Краса. Україна живе по при все. Як вам прапор?

24

25

6. Маліевці. Це село було останньою крапкою в другому дні нашої подорожі. Тут ми збирались розбивати табір для ночівлі. Мальовниче село на півдні від Хмельницького километрах в п"ятідесяті. Дихання казки... паньська садиба...джерело прямо із скелі... штучний водоспад... гроти і чарівні озера. Тут живуть легенди і таємниці, містичні історії про пана маньяка. Але там дуже гарно.

26

27

28

29

30

31

32

33

Едине, туда треба їхати лише для того, щоб поглянути, прогулятись, омитись в водоспаді. Упаси Боже розкладатись на пікнік, а ще гірше - ночівлю. Всю "прелесть" жахів ви відчуєте на собі дуже швидко.
В колишній садибі тепер приют тяжковиховуемих пацанів. Макаренко був героем, це я тепер знаю точно. Як тільки ми розклали неподалік від джерела пожитки, із кущів прямою наводкою, чуть не строевим кроком виходить пацан років 13-14 і застигае навпроти столу і погляд в одну точку. Ілоночка, добра душа моя, тут і помилилась одразу ж: на тобі , дитинко Живчика, на тобі хліба домашнього. Він ще закурити просить, так вона йому дві пачки. Пішов. Через 15 хвилин ще ватага пацанив 5. Вони не просили. Вони пройшли мимо, помили в джерелі руки і на зворотньому шляху в колону по одному застигли на півкроці навпроти столу. Так пішов один кульок з солодощами для своїх дітей, потім , через хвилин 15 - другий. Нашествіе продовжувалось до ночі. Ми віддали, практично все. Вночі повз палаткі шльопали шльопанці і ми по черзі прислуховувались до нічних шорохів аж до ранку. В сьомій ранку, виліз із палатки, а в 10-ті метрах знов два німих укора. Не витримав - заматюкався. Так гине людська доброта і сердобільність. Примусили . Таке враження, що ми ночували в джунгях і за кожного куща за нами слідкували очі диких тварин. Вибачте за порівняння, але воно виглядає, власне, так. Шкода ціх покинутих дітей, але для всіх мамкою стати не получається, та й їм, здається це не потрібно. Це якась інша національність , або раса, або порода... боюсь казати - майбутня біда держави.
Фантіки і порожні баклажки валялись розтерзаними навколо. Жах. Неприємний осад на душі, але... якщо б мене хтось запитав, чі я поїхав би туда ще раз постояти під льодяними струями водоспаду, оживляючими і освітляючими душу і тіло, я б однозначно відповів - ТАК

Продовження буде

[razin]

дуже красиво!!! молодці !!!

[goric]

Молодці! карту давай)))

[іллі4]

це Сергій Миколайович зарядив тріальну версію, продовження платне
з.і. фоти і звіт - А Г О Н Ь

[AM]

Фотки і звіт супер! Заздрю, гризу ногті аж по локті ))) Миколайович і Ілона молодці!!!

[s.pal]

Гарнесенько! Сергійко давай продовження.

[автобат]

І так вово, спроба описати наступний день подорожі обернулась невдачею: я надрукував текст, загрузив частину фотографій. Криві ручечки натиснули на клавіатурі якусь не ту кнопку і все щезло. Результать півторагодинного торчання перед компом вивітрився в долі секунди. Фея взмахнула крилами і відлетіла до когось, більш вдалого. Та й Бог з нею : може вона принесе вдачу комусь іншому.
Пробую знову.
ДЕНЬ ТРЕТИЙ.
Давнишнею мрією було відвідання Кам"янця-Подільського. Був там, на превеликий жаль тільки один раз вночі на об"їздній. І це все. А наслухався та начитався... Але те, що побачили очі в живу , не передадуть ніякі слова і фотографії...Каньони, мости,старе місто, фортеця... Райськи відчуття для мандрівника. Королівське місто. Королівський замок. Красота. Центром Кам"янця можна прогулюватись , напевно не один день, і вдихати в себе цю казку.
Ну і апогей - катання на тросу над каньоном. Я вирішив, щомені не варто шокувати перехожих, та й не тре іскушати долю своїми 130-тю килограмами. Ганяли на цій штуковині діти. Всього щастя 50 грн. Не знаю, чи вражень у дітей було більше,ніж у нас з Ілоночкою, але тремтіла вона , стоячі на мості так, що перилка сотрясались, а у мене дупа перетворилась на дупку від стискання. Так, бува і таке. Страхіття. Дуже захлестує жахом, коли твої діти, один за одним жужжать по цьому тросу навколо тебе.

1

2

3

4

5

7

8

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

Господи, спаси і збережі...-

21

Замок шикарний. Там ми зустріли наших друзів Тарасика з Наталкою. Розширивші компанію, ми направились в

Завалье. Село, розташоване в каньоні Збруча. Живописні місця. Поля, пагорби, вапнякові скелі...ліси і соняшники. Сонечко гріє. Що там? А там біля села печера Атлантида. Вона найбільш обстежена на даний час.Вона приваблива і дуже цікава. Назва села теж має свою надзвичайну історію. Кажуть, що колись тут церква провалилась в карстову пустоту. Так з тих пір село і охрестили Завальем. Село надзвичайне. Малесеньке, з 2-3 десятка хатин. Тиша така, що її можна вухами чути. Збруч - неймовірно ласкава річка. Глибина до поясу, течія бешено стрімка, але цей потік води освіжає так, що відчуваешся наново народженим. Чудирнацько.
В цьому селі хлопці хмельницького спелеоклуба мають хату. Вони чи купили її, чи орендують - не знаю. Хата помальована, відремонтована. Послуги прості та копіечні: ночивля в хаті - 20 грн; ночивля в великій військовій палатці на справжньому сіновалі - 10 грн; ночівля в палатках на березі Збруча - 10 грн. Баня. Екскурсія в печеру по 100 грн обзорна і в залежності від складності до 200 грн. За враження від відвідання цього села ціх грошей аж ніяк не шкода. Молодці, пацани. На всій теріторії є вогнища, мангали, пара беседок, жодного фантика або бичка. Чистенько, опрятно, приємно. Для мене це місце залишилось в пам"яті, як райський куточок. Хочу туда ще і ще.
Окрема цікавинка - печера. Чесно скажу, ми з дружиною не ходили. Ходила молодь. Повернулися щасливими і втомленими. Розповідали наперебій. Пролазили по печері біля 3-х годин. Розповіді і кристалі іх вразили сильно.
Ми ж за той час, розбили табір, готували кашу і розслаблялись за допомогою "Козацької ради". Спелеологи нам показали місце, де можна пониряти, показали свое місцеве природне джакузі, принесли оснастку для риболовлі. Хороші пацани, гостеприїмні... Хочеться туда...хочеться...хочеться...їхати, слухати тишу вночі, засинати під гуркіт стримкого Збруча,дивитись на місячне відображення в воді і насолоджуватись життям.-

22

23

24

25

26

28

29

30

[pooh]

Ай молодець, Сергійко. Гарно повів, так, що аж самому хочеться туди. Особливо вразили фотки.
Блін, в теперішній час, новин хороших немає, гривня летить у прірву, погода... і та кудись ділась. Складається враження, що Бозя від нас відвернувся.
Знову мене понесло....
Хотів сказати, що дуже приємно побачити щасливі моськи (обличчя), Ілони і Сергійка. Аж у самого усмішка з'явилась. І, як кажуть, на душі тепліше зробилось. Щось я вже скучив за вами усіма.
МОЛОДЕЦЬ Миколайкович!!! Давай ще, приємно згадати добре проведений час.
Дякую. І чекаємо продовження..

[автобат]

Хотиь щось світле в житті має бути.
Херня, прорвемось. Наш нарід не самий останний на цій планеті.

[pooh]

Почав був щось писати, але передумав. не буду псувати таку приємну тему.
Давай продовження. І фоток побільше. Особливо там де ваші щасливі обличчя. Фотки замків ми і на теренах інету знайдемо.
Побільше таких, щоб усмішки були від вуха до вуха.

[автобат]

Привіт із АТЛАНТІДИ

[автобат]

ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ.
Ранок. Прохолодна збручанська водиця і збори в дорогу. Попереду нас чекае Хотин. Кілька кілометрів відсутності асфальту і ми біля Днестра. Зуби перестають клацати. Асфальт, знову це кляте нецікаве нам дорожне покриття. Даїшники, з відкритими ротами. Знак "ХОТИН". Замок знайти дуже легко, вказівник не дасть промахнутись.Плата за в"ізд на площадку. Базарчик з сувенірами, так як і всюду тепер, куда ступає нога подорожника.
Замок тартур. Ніби він і стоіть на березі Дністра, але чомусь в низині. Питання в голові не дає спокою: чому не на паорбі? Я для себе відповідь знайшов, може і не вірну. Коли зайшов і побачив експозіції з безличу макетів приладів для катування, вирішив: призначення цього замку в першу чергу не для оборони, а щоб не втікали в"язні. Може і не правильно я вирішив, зато як гарно... Кожна кімната замку просто набата зпоряддям для катування. Гільотини, крісла, саркофаги і...... Дивишся на ці всі штуковини і моторошно стає. Я б військову таємницю розсказав ще не дошедши до любої з них. Страшні легенди бродять в стінах цього замку. УУУУУУУУУххххххххххх.

Аж їсти захотілось. На площадці при в"їзді є кафешка, в якій налупились чудового гаряченького борщу. Нам стало добре. Ми безцільно походили між сувенирами і загрузились в машини. Нас чекала наступна ціль - Бакотський монастир. Дорога від Кам"янця-Подільського в сторну Бакоти заворожує. Ці затяжні підйоми, неймовирно стрімки спуски, змейки з різкими поворотами. Ну шо є намериканськи гірки. Отримуешь величезне задоволення від катання ними.
Бакота... чарівна моя Бакота... Незабутні крайовиди... Стоячі на обриві бакотської затоки, тіло проситься в політ. Ну де жті мої орлині крила? Ей Богу, взлетів би... Дністер - красавець! Це наш український РАЙ. Дійсно, нам є чім пишатись, чім милуватись в наший країні. Україна насправді чарівна!
Я - в захопленні!
Крута стежка веде вниз. Вказівник каже, що до печерного монастиря 300 метрів. В жару вони здаються 3-ма километрами, особливо на зворотньому шляху. Але воно того варта. Монахи, звичайно, були приколістами. Там вже монастир, так монастир. Умови для життя жорстки. Поховання теж вводять в стан ізумленія: видовбані в скели диркі, в які запихати тіла. Цікаво.

[автобат]

ДЕНЬ ШОСТИЙ І П"ЯТИЙ.

Дорога до дому була вкрай важкою. Вона здавалась нескінченною. Двоякість боролась всередині голови: ми, звичайно, накатались за ці дні, скучили за рідною домівкою і рідним ліжечком, а з іншого боку подорожувати - це дуже цікаво, легко і приємно. Тіпа, як та мавпа в анекдоті - між розумними і вродливими. Складно.. Складно... І ще одне щімить в аки моменти - приходить час зоставання з тими, з кім ти провів цей час.
А пока день п"ятий. Одразу скажу, фотографій нема. Причина банальна - не було коли і не було КОМУ. Дністровська вода була на стілльки лагідною, що вилазити із неї ну аж ніяк не хотілось. Ми, як бегемотики копирсались в Дністрі, деколи виходячи на беріг для поповнення внутришностів якоюсь гіркою рідиною з написом "Козацька рада". Вечоркем до нас ще приєдналась сім"я Пухів в голові з славетним чемпіоном України Ларсом. Він, вискокші з багажника відразу ж почав працювати підводно-надводним човном і так працював майже 2 доби, покі ми там були. Поясню , чому не було фотографувати - з Ларсом приїхав дядя Пух і ми з ним зайнялись серьозною справою, винищенням зеленого змія. В обід ми ще пішли в гості до одноклубників з клубу Л 200. Чудовий автомобиль придумали ипонці. Він так еднає людей, як нішо інше у світі. Ну, розбори, як у льотчиків: а у мене таки лісорі, а у мене таки сідушкі, а у мене.....а у мене..... Так і пішла ушиця, яку зварив на новий тепер друг із коломиї Тарас (Доктір 73)...ну не без домашненької. Ну, взагалі, я вам повім, що це чудо-людина. Мало того, що він заядлий рибалка, він ще і неймовірний приготовитель рибних блюд. Ми в той день лакомились не тількі ухою, а і копченими рибами з невідомими мені назвами, жареними рибами в помидорах, самоприготовленим оселедцем з річкових риб. Ну, я вам скажу, такого не їв ніколи. Тарас, я готовий ще і ще пробувати твою рибну кухню!
І також тепер наш новий незаочний друг - Бодя (Бадан) Ціей людині я вдячний за його доброзичливість, турботу про нас. Він озадачив своїх батьків трехденним триманням теріторіі для нас. Скажу вам, що в час пік це оказалось дуже і дуже необхідним і те, що його тато і мама три дні відганяли рушниками назойливих новоприбульців - за це мій низкий уклін цім людям. Величезна подяка за душевну, добру кормпанію Тарасу і Богдану, їхсім"ям. Ми провели з ними незабутні дні свого життя. Пацани, я за вами сумую.

Ось такими видались дні нашої відпустки. Незабутні враження. Море емоцій. Купання до зелених соплів. Крайовиди. СУПЕР!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
На останок хочу подякувати всім, хто був з нами. Це чудові люди. Чудові...і лапочка Ларс. Тобі, друже, побільше нових перемог і гарних цуценят.

Хочу, щоб в наший країні як найскоріше закінчилась та клята війна. Хочу, щоб перестали гинути люди. Хочу, щоб вже запрацювали на повну катушку українськи підприємства і ми всі стали спокійними за завтрашний день. Хочу, щоб всі були багаті і квітучі. Люблю Вас.
Я.